Главная страница
qrcode

Педагогика. 1. Педагогіка фізичної культури і спорту, як наука, її предмет і об єкт


Скачать 43.27 Kb.
Название1. Педагогіка фізичної культури і спорту, як наука, її предмет і об єкт
Дата18.08.2019
Размер43.27 Kb.
Формат файлаdocx
Имя файлаПедагогика.docx
ТипДокументы
#37079
Каталог


ЗМІСТ
1. Педагогіка фізичної культури і спорту, як наука, її предмет і обʼєкт

2. Підходи до класифікації методів навчання: за джерелом знань і за характером пізнавальної діяльності

3. Завдання, зміст та особливості інтелектуального виховання особистості в спорті

Список використаних джерел
3
6
10

18
1. Педагогіка фізичної культури і спорту, як наука, її предмет і обʼєкт
Педагогіка фізичної культури складається із двох головних розділів: педагогіки фізичного виховання та педагогіки спорту. Однак без знання психолого-педагогічних особливостей учнів (юних спортсменів) стає неможливим процес навчання, виховання та тренування молоді, яка є об’єктом діяльності та суб’єктом пізнання тренера-викладача з фізичної культури.

Предметом педагогіки спорту як навчально-наукової дисципліни – є дослідження закономірностей навчання спортивній техніки та тактики, спрямованого фізичного розвитку, виховання на спортивних заняттях та їх побудова. Відмінна педагогіки спорту від інших педагогічних наук складається в тому, що вона встановлює свої принципи і правила, визначає засоби, методи і умови вирішення своїх завдань, ґрунтуючись головним чином на закономірностях оволодіння руховими діями, розвитком форм тіла, функцій організму та руховими здібностями, а також формування особистості в процесі рухової діяльності.

Головна мета педагогіки фізичного виховання та спорту: перетворити педагогічні знання конкретно до діяльності тренера, керівника спортивних секцій. Діяльність спортивного педагога, в першу чергу, пов’язана із підвищенням спортивних можливостей його вихованців, яка відбувається в процесі спортивної підготовки.

Головним із всіх видів спортивної підготовки – є вправи у вибраному виді спорту, що синтезують результати застосування всіх останніх видів підготовки (моральної, психологічної, техніко-тактичної, теоретичної, загальної та спеціальної фізичної підготовок).

Реалізація всіх видів підготовки здійснюється через виховання, навчання та тренування. Виховання – процес впливу педагога, колективу, громадських організацій, засобів масової інформації, багатьох зовнішніх умов, що спрямовані на свідомість і психіку учня з метою формування його особистості.

Навчання – спрямований педагогом процес надбання учнем технічних і тактичних навичок і вмінь, розвитку фізичних якостей і оволодіння змагальними здібностями, теоретичними знаннями тощо. Навчання, що побудоване на свідомому сприйнятті педагогічних впливів і активному відношенні до цього процесу, завжди пов’язане із самонавчанням.

Тренування – процес систематичного виконання вправ з метою підвищення їх ефективності та збільшення працездатності відповідних органів і систем спортсменів. Тренуванням керує тренер, але воно з успіхом може проводитися і спортсменом за наявності у нього спеціальних знань та досвіду. Повинна відбуватися взаємодія частин, а саме: навчаючи, ви в певній мірі виховуєте, тренуючи – навчаєте і виховуєте. Тому поділення на навчання, виховання та тренування здійснюється за ознакою переважного впливу, переважної спрямованості.

Існує два змістовних тлумачення терміну «фізична культура» (ФК) – широкому та вузькому сенсі цих слів.

В широкому розумінні ФК є «органічною частиною культури суспільства та особистості; це раціональне використання людиною рухової діяльності в якості фактору оптимізації свого стану і розвитку, фізичної підготовки до життєвої практики». Спорт є природною частиною цієї культури.

У другому, вузькому тлумаченні ФК характеризує базовий рівень фізичної підготовленості підростаючого покоління, а саме – шкільну ФК (фізкультуру), суттєвим чином впливаючи на фізичний розвиток всіх дітей, що спричинено обов’язковістю шкільної освіти. Спорт в це визначення не входить, він займає самостійне місце, маючи в своїй основі змагально-ігрову діяльність.

Педагогіка фізичної культури (ФК) – це досить молода наука, що розвивається, та зміст якої знаходиться в стані пошуку і становлення. Педагогіка фізичної культури – це наука, що вивчає мету, зміст, закономірності виховання (освіти і навчання) при заняттях фізичними вправами і спортом та керування цим процесом.

Педагогіка фізичної культури складається із двох головних розділів: педагогіки фізичного виховання та педагогіки спорту. Однак без знання психолого-педагогічних особливостей учнів (юних спортсменів) стає неможливим процес навчання, виховання та тренування молоді, яка є об’єктом діяльності та суб’єктом пізнання тренера-викладача з фізичної культури.

Предметом педагогіки фізичної культури є вивчення змісту, закономірностей, механізмів і специфіки педагогічного процесу з формування особистості в умовах занять фізичними вправами і спортивної діяльності.

Об’єктом служить сама спортивна діяльність і людина, що займається нею, - його навчання, розвиток і досягнення високих особистих спортивних результатів.

Головна мета педагогіки фізичного виховання та спорту: перетворити педагогічні знання конкретно до діяльності тренера, керівника спортивних секцій. Завдання педагогіки фізичної культури наступні:

1. Виявлення місця та закономірних зв’язків фізичного виховання та спорту з загальним процесом виховання в суспільстві.

2. Розробка методів наукового дослідження у фізичній культурі.

3. Вивчення, розробка і впровадження в практику даних суміжних наук щодо різного рівня занять фізичною культурою.

4. Вивчення та узагальнення досвіду роботи ведучих спеціалістів, вчителів фізичної культури і тренерів з метою збагачення педагогіки ФК находженням нових, більш ефективних шляхів щодо досягнення спортивних і виховних результатів.

5. Розробка змісту і методів гармонізації взаємовідношень тих, хто займаються фізичною культурою на основі взаємодопомоги, співпраці і перейманням взаємних успіхів. 6. Находження оптимального співвідношення між вимогою до гармонійного розвитку тіла спортсмена і необхідністю деякого відхилення від цієї вимоги для досягнення успіху у обраному виді спорту.

7. Впровадження положень педагогіки ФК в практику навчально-виховного процесу в конкретних видах спорту і для кожного із заданих рівнів спортивної майстерності.

8. Визначення змісту і методики підготовки спеціалістів у вузах фізичної культури.

Кожен раз, ставлячи нове складне педагогічне завдання, спортивний педагог повинен оцінити ситуацію, що склалася і у відповідності з нею обрати найбільш ефективні засоби, принципи і методи для її вирішення. Це творчий процес, що вимагає ґрунтовних суміжних з педагогікою знань та оволодіння методами педагогічної діагностики. Тобто варто знати людську природу і вміло застосовувати ці знання у кожному конкретному випадку.
2. Підходи до класифікації методів навчання: за джерелом знань і за характером пізнавальної діяльності
Методами навчання прийнято називати шляхи і способи взаємопов’язаної діяльності педагога і учня при керуючій ролі педагога, спрямованої на вирішення навчальних завдань.

Методи є інструментами педагога. Використовуючи методи, він передає знання, формує уміння і навички учнів і всебічно впливає на розвиток їх особистості.

Тому досконале знання всього арсеналу методів навчання і вміння віртуозно володіти ними – професійна необхідність для педагога і одночасно показник його майстерності. Поряд з методом в теорії навчання існує ще поняття методичний прийом.

Методичний прийом – це частини якого-небудь метода, який самостійного значення для рішення поставленого завдання не має, але посилює дію основного метода. Наприклад, вчитель або тренер для передачі знань за структуру рухової дії використовує пояснення, підкріплюючи сказане ілюстрацією, яка в даному випадку виступає як прийом. Від методів варто відрізняти засоби навчання. Вони спрямовані тільки на організацію і протікання навчального процесу, але навчальних завдань не вирішують.

До них відносять різне спортивне обладнання, тренажери, навчальні посібники тощо. Однак при відповідних умовах, коли засоби починають виконувати цільову навчальну роль, наприклад тренажерів, вони можуть виступати і як методи.

Загальні вимоги до методів навчання витікають із мети фізичної освіти і виховання. Вони повинні забезпечити:

- інтерес до фізичної культури і обраному виду спорту;

- оволодіння міцними і систематизованими знаннями, вміннями і навичками в галузі фізкультурної діяльності;

- розвиток пізнавальних здібностей і спонукання до розвитку фізичних, моральних і вольових якостей особистості.

В дидактиці серед різноманітних підходів до класифікації методів навчання найбільше розповсюдження отримали два, основані на наступних ознаках:

а) за джерелом, звідки черпати знання – наочність, слово і практична діяльність;

б) за ступенем самостійної пізнавальної діяльності.

В сукупності вони дозволяють досить повно систематизувати всі застосовані методи навчання і полегшують їх вибір для рішення відповідного кола навчальних завдань.

Класифікація методів навчання за джерелом знань об’єднує існуючі методи навчання у досить струнку систему, яка забезпечує їх запам’ятовування і допомагає краще орієнтуватися при виборі доцільних методів щодо вирішення відповідного навчального завдання і реалізації відповідного йому принципу навчання. До них відносяться:

- методи наочності (демонстрація самого руху; демонстрація образотворчої наочності: малюнків, кінограм, кінокільцівок, графіків тощо; використання предметних орієнтирів; спостереження; екскурсія);

- мовні методи (розповідь, пояснення, опис, бесіда, мовні вказівки, команди, підрахунок, оціночні судження, накази);

- метод вправ.

Методи навчання за характером пізнавальної діяльності спрямовані на виховання у людини інтелектуальних здібностей і стійкої потреби продовжувати систематично займатися самоосвітою протягом всього свого життя. До них відносяться:

- пояснювально-ілюстрований і репродуктивний методи (найбільш часто застосовується в практиці взаємодія демонстрації рухової дії з поясненням його виконання);

- проблемний метод (у фізичному вихованні пізнавальне завдання зазвичай спрямоване на пошук найбільш вигідної техніки виконання рухової дії в цілому або окремих його елементів для досягнення найкращого результату);

- дослідницький метод може приймати характер находження кращого виконання дії шляхом програвання різних її варіантів.

Завдяки застосуванню таких методів (два підходи) значно посилюється освітня складова фізичного виховання, зближуючи її результативність з іншими загальноосвітніми навчальними предметами.

Всебічне вивчення своїх підопічних – галузь серйозної турботи спортивного педагога, і не тільки при першому знайомстві з новим складом групи. Зміни в середі вихованців відбуваються постійно: діти дорослішають, збагачується їх життєвий досвід, вони пізнають нове і щось забувають, з’являються нові риси у взаємовідносинах, нарешті, на кожному занятті виникають свої поведінкові нюанси.

Для діагностики їх стану застосовують методи педагогічного дослідження.

Існує значна кількість методів наукового педагогічного дослідження.

До таких методів відносяться: вивчення документації; відомості, що отримані від компетентних осіб (експертна оцінка), спостереження, бесіда, опитування, анкетування, самооцінка, створення педагогічної ситуації діагностичного характеру, педагогічний експеримент.

Достовірність отриманих результатів забезпечує тільки сукупне використання декількох методів. Вивчення документації. Основним джерелом знань є журнал класу, де існують відомості про кількість учнів, за батьків, номер домашнього телефону.

Поточні оцінки учня можуть характеризувати його сумлінність, рівень інтелекту, інтерес до окремих предметів, що можна використовувати у виховних цілях при виборі методів впливу.

Корисно ознайомитися з планом виховної роботи класного керівника, з робочою програмою вчителя фізичної культури, протоколами шкільних змагань і іншої документації роботи ради фізкультури.

Відомості, що отримані від компетентних осіб (експертна оцінка). Це адміністрація школи, вчителя, запрошений тренер, психолог, лікар школи та медична сестра.

Спостереження за учнями класу можна проводити на уроках, під час перерви, при переміщенні їх зі школи. Крім уроків фізичної культури має сенс провести декілька спостережень на загальноосвітніх уроках щодо отримання додаткових характеристик учнів.

Бесіда, як і інші мовні і письмові опитування, потребують попереднє осмислення педагогом завдання – що саме у підопічних варто взнати і як цього досягти, тобто спланувати зміст і методику їх проведення. Самооцінка учнем його особистісних якостей і частоти або кількості їх прояву допомагає йому як би подивитися на себе зі сторони – очами іншої людини – і оцінити свої плюси та мінуси.

Результати самооцінки разом з іншими отриманими раніше відомостями за учнів, допомагають педагогу з більшою цілеспрямованістю спонукати кожного з них до самовиховання.

Соціометрія (від лат. societas – суспільство і метрія – вимір) – метод вивчення міжособистісних відносин в первинному колективі і в інших малих групах. Але це характеризує тільки зовнішню сторону взаємовідносин, а для продуктивної організації виховного процесу необхідно мотиви цих міжособистісних відношень.

Отже, якщо є впевненість у відвертості відповідей, до питання «з ким?» додається – «чому?». За відсутності такої впевненості варто використовувати інші методи дослідження: спостереження, бесіда, створення педагогічної ситуації тощо.

Створення педагогічної ситуації діагностичного характеру. У вигляді прохання педагог дає якесь завдання, що вимагає індивідуальне або групове виконання, а виконавців не називають. Віддавши розпорядження, педагог відвертається, роблячи вид, що займається якоюсь справою, потаємно спостерігаючи за реакцією учнів, отримуючи таким чином необхідні йому відомості за групові відносини і поведінці окремих дітей.

Педагогічний експеримент коректуючого характеру. Педагог висуває припущення – гіпотезу – здійснення певного завдання завдяки використанню відповідних педагогічних засобів і методів, розробляє зміст дослідної перевірки гіпотези шляхом проведення природного формуючого експерименту. У даному випадку експеримент, як і інші методі дослідження, що розглядалися, спрямований на вирішення приватних завдань по корекції дій вихованців, які заважають проведенню навчально-виховному процесу.
3. Завдання, зміст та особливості інтелектуального виховання особистості в спорті
Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування. Сама мета гармонійного розвитку особистості є продуктом історії розвитку людства. Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичного розвитку. Всебічний розвиток людині необхідний для того, щоб мати можливість брати участь у всіх напрямках діяльності (професійній, громадській, спортивній, художній тощо.). Але для цього потрібно розвинути структуру особистості, зробити її комунікативною. Однією з умов всебічного розвитку особистості є його фізична підготовленість, як результат фізичного виховання, заняття спортом.

Формування особистості, яка поєднує в coбi духовне багатство, моральну чистоту i фізичну досконалість, стало програмою виховання людей у сучасному суспільстві. Однак спорт виступає не тільки як засіб покращення фізичного розвитку, зміцнення здоров’я, розвиток рухових якостей. В поєднанні з іншими засобами виховання спорт сприяє всебічному розвитку людини. Спорт впливає на моральні якості, розвиток, вольової та емоційної сфер людини, естетичних i етичних уявлень i потреб. Він впливає на формування характеру людини, тобто тих особливостей особистості, які відбиваються на вчинках i відносинах з іншими людьми та зовнішнім світом. Заняття спортом позитивно впливають на інтелектуальну сферу.

Рухова активність, яка лежить в їх основі, сприяє:

• формуванню в людини уявлень про рухові можливості свого власного тіла;

• розвитку спостережливості, оскільки спортивна діяльність вимагає зосередження уваги на умовах, які супроводжують рух, а також швидкого переключеня уваги на різного роду подразники:

• розвитку швидкості орієнтації, так як більшість видів спорту виробляють здатність до адекватної зміни поведінки в залежності від умов, які виникли;

• розвитку мислення, оскільки спортивна діяльність є творчою; в процесі тренувань треба аналізувати причини успіхів та невдач своїх досягнень, правильно оцінити ситуацію, що виникла, вести пошук шляхів раціонального вирішення рухових задач. Разом з розвитком інтелектуальної сфери відбувається и духовне зростання людини, що займає сьогодні найбільш вагоме місце в досягненні загальної мети виховання.

Фізкультурно-спортивна діяльність людини, має чимале духовне навантаження. Ще П’єр де Кубертен висловився про те, що головна сила i досягнення спорту в тому, що він є школою морального благо родства та чистоти, фізичної витривалості та енергії. В спорті особливо чітко виражаються всі людські якості: характер, ставлення до справи, воля, совість, чесність. Це саме той вид діяльності, де особливо чітко перевіряються та формуються морально-вольові якості людини. Разом з тим потребують подальшого дослідження проблеми формування особистих якостей студентів під впливом занять фізичною культурою та спортом з урахуванням нових соціально-економічних умов та змін в оточуючому середовищі.

Необхідно зупинитися на одному з найважливіших завдань, яке повинне вирішуватися на заняттях із фізичного виховання і спорту, – над впливом цих занять на моральні риси студентів, оскільки фізична культура й спорт оперують значним обсягом засобів морально-етичного впливу на духовний світ людини. Зросла гостра потреба піднести моральне виховання особистості на якісно новий рівень, значно посилити його результативність. Тому особливого значення набувають у наш час такі категорії морального виховання, як «моральні цінності», «моральна культура», «моральна потреба». Мораль – це система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства. Через систему орієнтацій, норм, заборон, оцінок, ідеалів мораль регулює поведінку людей. Вона дає змогу встановити зв’язок учинку й усієї поведінки людини із загально-прийнятою системою цінностей.

“Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності” (стаття І Закону України “Про фізичну культуру і спорт”).

Спорт є ефективним засобом фізичного виховання. Його цінність визначається стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення, і в цьому плані спорт має міжнародне значення.

Але він не зводиться лише до фізичного виховання. Спорт має самостійне загальнокультурне, педагогічне, естетичне та інші значення. Це особливо стосується “великого спорту”. Крім того, ряд видів спорту взагалі не є дійовим засобом фізичного виховання, або має до нього лише опосередковане відношення (наприклад, шахи). З іншого боку, фізичне виховання не може обмежуватись лише спортом, і він не може розглядатись як універсальний засіб фізичного виховання, тому що ставить підвищені, часто граничні вимоги до функціональних можливостей організму людей, їх віку, стану здоров’я і рівня підготовленості.

Сучасний спорт займає важливе місце як у фізичній, так і духовній культурі суспільства. Як суспільному явищу йому притаманні різноманітні соціальні функції.

Визначальною функцією спорту є змагальна функція. Змагальній діяльності в спорті властиве гостре (але не антагоністичне) суперництво, чітка реґламентація взаємодій учасників змагань, уніфікація змагальних дій, умов їх виконання і способів оцінки досягнень. Все це обумовлено відповідними (локальними, національними, міжнародними) спортивними класифікаціями та правилами змагань.

Безпосередня мета змагальної діяльності в спорті — досягнення найвищого результату, вираженого в умовних показниках перемоги над суперником, або в інших показниках, прийнятих умовно як критерій досягнень. Змагальна діяльність допомагає виявляти резервні можливості людини.

Виховна функція передбачає, з одного боку, підвищення ефективності змагальної діяльності, з другого — сприяє всебічному вихованню соціально активної особистості. Однак, спортивна діяльність сама по собі бажаного виховного ефекту не забезпечує. Вплив спорту може мати як позитивний, так і негативний ефект.

Функція підвищення фізичної активності передбачає підготовку до різних видів суспільної діяльності і покликана сприяти всебічному розвитку людини, удосконалювати її фізичні і духовні здібності, розширювати арсенал життєво важливих рухових умінь, підвищувати їх надійність у складних умовах.

Оздоровча і рекреаційно-культурна функції спрямовані на зміцнення здоров’я людей, забезпечення активного відпочинку, формування естетичних смаків.

Виробнича функція дозволяє сприяти підвищенню продуктивності праці через згуртування виробничих колективів, встановлення сприятливого психологічного мікроклімату, впровадження норм і правил здорового способу життя.

Пізнавальна функція передбачає використання спортивної діяльності як моделі для вивчення фізичних і психічних можливостей людського організму в екстремальних умовах.

Видовищна функція, з одного боку, задовольняє прагнення великої кількості людей одержати емоційний заряд як учасників змагань у ролі вболівальників, з другого — створює прекрасні умови для просвітницької роботи з метою залучення широкої аудиторії глядачів до регулярних занять фізичними вправами.

Економічна функція полягає в самозабезпеченні фінансо­вими засобами розвитку спорту. Джерелом фінансування можуть бути: спортивні лотереї, виробнича і видавнича діяль­ність, реклама і атрибутика, комерційні спортивні заходи тощо.

Функція поліпшення взаєморозуміння між народами і державами.

Престижна функція полягає в тому, що успіхи в розвитку спорту та перемоги спортсменів піднімають престиж окремих людей і колективів, реґіонів і держави загалом.

Залежно від рівня розвитку спорту (масовий, великий спорт, олімпійський і професійний) певні функції можуть проявлятись у більшій, або в меншій мірі.

У спортивній діяльності розрізняють: базову частину, що репрезентована діяльністю атлетів, та управлінсько-організаційні, науково-методичні, медичні, матеріально-технічні і кадрові служби, що забезпечують їх ефективне функціонування.

Сьогодні в світі функціонує багато видів спорту, які не піддаються точному обліку. Головними з них є олімпійські, об’єднані в Міжнародні спортивні федерації, яких налічується близько семидесяти. Національна спортивна класифікація України об’єднує біля п’ятидесяти олімпійських видів спорту і більше ста інших видів спорту.

Сучасний етап розвитку характеризується тенденцією до появи нових видів спорту. Вони є наслідком технічного прогресу (наприклад, водно-лижний спорт, фристайл тощо).

Багаточисельність видів спорту вимагає їх класифікації. За національною спортивною класифікацією України всі види спорту поділяються на олімпійські, неолімпійські, нетрадиційні, види спорту для осіб з вадами слуху, мови й опорно-рухового апарата, олімпійські види спорту для спортсменів-інвалідів з порушенням зору, військово-технічні та військово-прикладні види спорту, професійно-прикладні види спорту.

В основі класифікації може лежати будь-яка з ознак видів спорту. Важливою є класифікація залежно від того, за рахунок чого досягають результату в тому чи іншому виді спорту. За цією ознакою розрізняють:

1) види спорту, досягнення в яких залежить переважно від рухових можливостей учасників змагань;

2) види, в яких результат залежить переважно від уміння користуватися спеціальними технічними засобами;

3) види, в яких результат залежить переважно від уміння користуватись спеціальною зброєю;

4) види, в яких співставляють результати модельно-конструкторської діяльності;

5) види, в яких досягають результату за рахунок абстрактно-логічного мислення.

Під час занять із фізичного виховання студенти наражають своє тіло на «здорову» втому, у результаті розум відпочиває та готується до нових завдань. Фізичні вправи загострюють відчуття, що відкриває можливість інтенсивніше розвивати інтелектуальні здібності. На заняттях тренуються м’язи та виховується звичка до фізичних зусиль, які гартують характер і формують сильну й гнучку, «немов сталь», волю. Фізична культура й спорт сьогодні набули дуже великого значення, бо можуть сприяти утвердженню в молоді таких важливих цінностей, як чесність, доброта, витривалість, дружба, взаємна підтримка, солідарність, наполегливість, вірність та мужність. Фізична культура й спорт можуть навчити захищати слабких і не відкидати нікого, визволити молодь із тенет апатії та байдужості, пробудити в неї здоровий спортивний дух. Фізична культура та спорт можуть навчити любити життя, жертвувати собою, навчити поваги й відповідальності, належної оцінки кожної людської особи у всіх її вимірах – фізичному, психологічному та духовному.

Однак фізична культура й спорт не повинні стати самоціллю, а лише засобом. Таким засобом, що підпорядковується меті гармонійного, послідовного, врівноваженого та досконалого формування людини – особистості, яка радісно й охоче виконує свої обов’язки в навчанні, праці й родинному житті, особистості, яка веде здоровий спосіб життя та служить активній і корисній суспільній діяльності.

Визначено вплив фізичної культури і спорту на процес самопізнання, формування впевненості в собі і в своїх силах. Зрозуміло, не всі сторони впливу фізичної культури та спорту на розвиток особистих якостей студентів було згадано. Рік за роком спорт стає складнішим, розумнішим, цікавішим, а активний інтерес до нього проявляє все більше молодих людей. А, значить, частка впливу фізичної культури та спорту на становлення особистих якостей людини постійно зростає.

Між заняттями фізичною культурою й спортом та підвищенням рівня розвитку моральних цінностей існує тісний взаємозв’язок. Отже, перед викладачем фізичного виховання відкриті широкі можливості виховання моральних рис студентів. І тут дуже важливий власний приклад, приклад професійної майстерності, ерудованості, чуйності та володіння високими моральними цінностями. З ростом рівня спортивної майстерності відбуваються зміни у структурі особистості студентів які займаються спортом, що відображається у якісних показниках розвитку індивідуально – психологічних властивостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ильин Е.П. Психология спорта. − СПб.:Питер,2009.-352 с.: ил. ─ (Серия «Мастера психологии»).
  • Іваній І. В. Психологія фізичного виховання та спорту : навчально- методичний посібник / І. В. Іваній, В. М. Сергієнко. – Суми: ФОП Цьома С.П., 2016. – 204 с.
  • Карпушин Б.А. Педагогика физической культуры: учебник / Б.А. Карпушин. – М.: Советский спорт, 2013. – 300 с.
  • Лисянська Т.М. Педагогічна психологія: Практикум: Навч. посіб. – К.: Каравелла, 2009. – 224 с.
  • Ложкин Г.В. Психология спорта: схемы, комментарии, практикум: учеб. пособ. / Г.В. Ложкин. – К.: Освіта України, 2011. – 484 с.
  • Матвеев Л. П. Теория и методика физической культуры / Л. П. Матвеев. – М. : Физкультура и спорт, 2008. – 544 с.
  • Молодцова Н.Г. Практикум по педагогической психологии. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2009. – 208 с.
  • Педагогика спорта /Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А.- К.: Здоров’я, 1986.- 208 с.
  • Педагогика спорта /Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А.- К.: Здоров’я, 1986.- 208 с.
  • Педагогика физической культуры и спорта: учебник / под ред. С.Д. Неверковича. – М.: Физическая культура, 2006. – 528 с.
  • Педагогика физической культуры и спорта: учебник / под ред. С.Д. Неверковича. – М.: Физическая культура, 2006. – 528 с.
  • Педагогіка: Хрестоматія / Уклад.: А.І. Кузьмінський, В.Л. Омельяненко. – К.: Знання-Прес, 2003. – 700 с.
  • Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Практикум: Навч. посіб. – К.: Каравелла, 2008. – 336 с.
  • Практикум по спортивной психологии /Под ред. И.П.Волкова.- СПб.: Питер, 2002.- 288 с.
  • Спортивная психология в трудах отечественных специалистов./Сост. И.П.Волков.- СПб.:Питер,2002.- 384 с.
  • Станкин М.И. Психолого-педагогические основы физического воспитания: пособие для учителя.- М.: Просвещение, 1987.- 224 с.
  • Столяренко Л. Д. Основы психологии : учебное пособие / Л. Д. Столяренко. – изд. 22-е. – Ростов на / Д : Феникс, 2009. – 671 с.
  • Традиції фізичної культури в Україні: Зб. наук. статей / За заг. ред.. С.В. Кириленко, В.А. Старкова, А.В. Цьося. – К.: ІЗМН, 1997. – 248 с.
  • Традиції фізичної культури в Україні: Зб. наук. статей / За заг. ред.. С.В. Кириленко, В.А. Старкова, А.В. Цьося. – К.: ІЗМН, 1997. – 248 с.
  • Шалар О.Г. Лекції з курсу „Психологія фізичного виховання та спорту”: навчально-методичний посібник для студентів спеціальності ПМСО. Фізична культура.- Херсон: Видавництво ХДУ, 2005.- 212 с
  • Шалар О.Г. Практикум з педагогіки фізичного виховання: Навчально- методичний посібник. – Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2015. – с.

    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    Інститут управління та права

    КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ ТА СПОРТОМ

    Контрольна робота

    З дисципліни: Педагогіка фізичного виховання і спорту.

    Варіант:№2


    Виконав студент групи УФКСз-216 Тінатієв Р.Г.

    Прийняв Зайцева О.Л.

    М.Запоріжжя 2018.

  • перейти в каталог файлов


    связь с админом